Віспа, виявлена у овець, є інфекційним захворюванням, яке запросто передається іншим тваринам і людині. Латинське найменування – Variola ovina, англійське – Sheep pox. Патологія вважається небезпечною, оскільки завдає значних збитків вівчарській фермі через такі фактори, як примусовий забій баранів, падіж, зниження рівня продуктивності та витрати на ветеринарне обслуговування.
Історія, ступінь небезпеки та економічні збитки
Виходячи з історичних згадок, віспа була виявлена ще до нашої ери на території Індії та Китаю. Колись Авіценна описував хворобу у своїх працях, але це стосувалося людини, про патологію овець були згадки у 2 столітті н.е. э., а латинський термін з’явився лише в 6 столітті н. е., а в. э.
Істориками встановлено, що віспа овець у Європі з’явилася з Центральної частини Азії, перша масова епідемія зафіксована 1272 року на території Англії, а 1460 року і Франції. Наукові роботи з опису овечої віспи подано світові лише 1777-го – це зробили Добантон і Тіссен, і буквально за 20 років Ґілберт присвоїв захворюванню форми перебігу.
У Росії віспа вівці з’явилася наприкінці 18-початку 19 століття в регіонах, де вівчарство є національним.
Якщо говорити про економічний збиток, то він вважається глобальним і великомасштабним. Причин цьому кілька:
- значно знижується продуктивність;
- відзначається значний падіж;
- фермери змушені хворих особин відправляти на забій;
- мають бути великі витрати на лікування та дезінфекцію.
Епізоотологія
Хворобою уражаються абсолютно всі породи баранів. Відсутні обмеження за статевою приналежністю та віком. Але було відзначено, що:
- найчастіше інфікуються тонкорунні породи і важче переносять хворобу;
- найважче переноситься спалах, що виник взимку або в пору сирої погоди;
- у разі зараження однієї особини вже через 2 тижні уражається половина поголів’я.
Збудник хвороби переноситься повітряно-крапельним шляхом, передається через молоко самки, фекалії та предмети побуту.
Якщо умови утримання незадовільні, то захворювання протікає у важчій формі.
Поширення
Виходячи з Міжнародної класифікації, овеча віспа входить до списку А, тому зараховується до особливо небезпечних заразних хвороб із дуже швидким поширенням. Сьогодні здійснюється масова вакцинація овець проти віспи, що є обов’язковим заходом. Завдяки цьому поширеність хвороби вже не така, як століття тому.
Наразі реєструються переважно спорадичні спалахи, що виникають на тлі завезення збудника з інших країн. Для цього достатньо придбати тварин або тваринницький корм.
Не всі федеральні округи зазнають спалахів, найчастіше вони відзначаються:
- на Північному Кавказі;
- у Приволзькому краї;
- у Південних регіонах.
Найнесприятливішими країнами, де вирує овеча віспа, вважаються такі:
- Афганістан;
- Індія;
- Лівія;
- Кувейт;
- Туніс;
- Алжир;
- Пакистан;
- Туреччина;
- Марокко;
- Лівія;
- Іран.
Епідемії спостерігаються і в прикордонних зонах із зазначеними країнами. Хвороба поширюється стрімко, а якщо це пора року, коли вівці пасуться, то інфікування швидко відбувається і в інших фермерських господарствах, через що встановлюється статус регіональної епідемії.
Збудник хвороби
Овеча віспа, будучи вірусною патологією, яка протікає гостро-контагіозно, викликана вірусом із роду Capripoxvirus і сімейства Poxviridae. Збудник має власне ДНК і має такі особливості:
- характеризується тропізмом щодо клітин епітелію;
- розмір, на відміну від інших подібних вірусів, досить великий;
- вірус не боїться заморожування, тому не гине;
- збудник проявляє чутливість до підвищеної температури – при досягненні +54-55 градусів він гине через 15 хвилин, при кип’ятінні – миттєво;
- залишається активним до півроку в кошарах, до 2 місяців на пасовищах і в шерсті барана.
Особливість – до зовнішнього середовища збудник нестійкий, його можна знищити деякими дезінфекційними засобами – формальдегідом, сірчанокарболовою сумішшю, хлорним вапном, лужними розчинами та ін.
Патогенез
Вірус може потрапляти в організм баранів за допомогою повітря. У цьому випадку його виявляють у паренхімі та подібних внутрішніх органах, а також у крові. Відбувається це вже на п’ятий день. Після цього збудник розмножується і накопичується в епітеліальних клітинах у дихальних шляхах, через що і спостерігаються типові для віспи зміни.
Згодом віруси, що перебувають у кровотоці, переміщуються по ньому в слизові оболонки та епітелій, на тлі чого і формуються віспи. Якщо спостерігається лихоманка, то збудник присутній і в інших органах – нирках, легенях.
Вагітні особини переносять хворобу складно – найчастіше відбувається самоабортування.
Перебіг і симптоми
Збудник проникає в організм вівці трьома способами – за допомогою шкірного покриву, респіраторно та аліментарно. У першому випадку оспінний осередок проявляється виключно місцево, перебіг хвороби помірний. У двох інших ситуаціях вогнища відзначаються не тільки на епідермісі, а й слизових оболонках. Перебіг важкий, оскільки відбувається перехід у генералізаційну форму постадійно:
- у перші два дні виникають розеоли;
- у наступні три доби – папули;
- далі – везикули, на що йде до 6 днів;
- слідом – пустули, що зберігаються на тварині 30-34 доби;
- останніми з’являються крусти, які тримаються максимум два тижні.
Інкубаційний період варіюється від 3 до 14 діб, симптоматика проявляється послідовно:
- припухання області повік;
- серозно-слизові виділення з носа й очей, після чого формується гнійний ексудат;
- сопіння і утруднення дихання;
- формування висипу на кшталт округлих плям рожевого відтінку і легкої припухлості по периферії;
- втрата апетиту;
- випадання шерсті;
- потім плями перетворюються на ущільнені папули, що мають червоний поясок, який підноситься;
- підвищується температура тіла (до 41 градуса), яка через кілька днів трохи знижується;
- через пару днів периферійна шкіра піднімається, а всередині папул відзначається серозна прозоро-жовтувата рідина.
Везикули, пустули і крусти утворюються не завжди, тому папули згодом стають блідими (із сірим або жовтуватим відтінком), але ободок залишається рожевим. У цей період дуже легко відокремити епідерміс, оскільки він перетворюється на плівку. Безпосередньо під струпом зі сполучних тканин формуються рубці, на яких може рости шерсть.
Існує дві форми овечої віспи:
- Важка. При такому перебігу папул формується багато і з плином часу вони зливаються, вражаючи велику частину тіла вівці. До цього приєднується гнійне запалення з відповідними симптомами. Інша назва важкої форми – зливна. Уражаються частіше ягнята, ніж дорослі особини. Смертність від сепсису варіюється від 40 до 80%.
- Абортивна. Характеризується незначним ураженням віспами, які зникають швидко і не переходять на інші стадії. Перебіг легкий, смертність практично відсутня.
Віспи формуються на поверхнях усіх кінцівок, навколо очей, на губах, по всій голові. Уражаються і статеві органи – у самок сороміцькі губи, у самців мошонка і крайня плоть.
Діагностика захворювання
Для постановки точного діагнозу застосовується комплексний підхід. Насамперед ветеринар оглядає тварину і визначає ступінь ураження, симптоматику. Далі призначається наступне:
- Дослідження. Проводиться забір біоматеріалу для диференціювання з іншими ідентичними захворюваннями (шматки шкіри, тканини тощо). д.). Далі застосовуються такі методики:
- ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція);
- мультикомплексна ПЛР з наявністю праймерів видоспецифічного типу;
- копіювання ділянок ДНК з ферментами.
- Патологоанатомічні зміни. Окрім типових ознак овечої віспи присутні й зміни патологоанатомічного типу. Це наявність виразок, ерозій та геморагічних запальних процесів у ротовій порожнині, трахеї, глотці, органах шлунково-кишкового тракту та дихальних шляхах. Іноді виявляються крововиливи. Легені уражаються гепатизацією і гангренозними вогнищами, селезінка і лімфатичні вузли збільшуються, печінка набуває глинистого відтінку. Лікар розрізає папулу і забарвлює її вміст за методикою Пашена і Романовського, завдяки чому виявляється збудник.
Лікування
Специфічної терапії не існує, тому призначаються препарати симптоматичного характеру. Але спочатку хворих особин відсаджують від стада і змінюють раціон харчування. Що призначається:
- антибактеріальні засоби, завдяки яким виключається ризик вторинного інфікування;
- симптоматичні препарати – потрібні для усунення неприємних проявів (гемодез, глюконат кальцію, глюкоза у вигляді внутрішньовенних інфузій);
- місцева обробка шкірного покриву і слизових оболонок.
Категорично заборонено вивозити хворих баранів і утримувати їх зі здоровими особинами. Обов’язково проводяться дезінфекційні заходи з обробки:
- стіни;
- стелі;
- годівниці;
- поїлки;
- підлога;
- підстилки;
- гній;
- молоко овець;
- загони;
- паркани і т. д.
Для знезараження молока застосовується метод пастеризації з температурою кипіння 85 градусів (близько півгодини). Для решти робіт підбирається один із засобів:
- їдкий калій або натр (2%) у гарячому вигляді;
- сірчанокарболова суміш (3%) теж у гарячому вигляді;
- гашене вапно (20%);
- хлорне вапно (2%);
- формальдегід (2%).
Вівці, які померли або їх довелося вимушено відправити на забій, піддаються спаленню. Категорично забороняється використовувати м’ясо і шкуру.
Якщо в населеному пункті протягом 3 і більше років не було віспи, оголошується карантин і масовий забій худоби. При цьому м’ясну продукцію піддають санітарній оцінці на підставі правил з ветеринарного огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи. Карантин знімається через 3 тижні після одужання баранів.
Імунізація овець
Вівці, які вже перехворіли на віспу, більше цьому захворюванню не піддаються, оскільки в організмі виробляється імунітет. Решту особин вакцинують культуральними вірусвакцинами, які діють протягом 1 року. Це НІСГІ, Дордан, ВНІ-ІЗЖ, ГК, Б/5-96.
Профілактичні заходи
Крім вакцинації кожен фермер повинен самостійно забезпечити своє поголів’я захисними заходами проти зараження овечою віспою. Для цього достатньо виконувати прості дії:
- не завозити тварин і корм із неблагополучних країн;
- після купівлі овець відсаджувати їх окремо на карантин мінімум на 30 діб;
- періодично обробляти інвентар і власне взуття/одяг дезінфекційними засобами;
- своєчасно вакцинувати поголів’я;
- дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог;
- не виводити на пасовища, де пасуться вівці інших ферм, особливо тих, де нещодавно виявляли віспу.
Заходи щодо боротьби зі спалахом овечої віспи
У разі виникнення спалаху епідемії віспи вівці вживають особливих заходів, які включають у себе такі заборони:
- ввезення і вивезення в/з карантинної зони овець;
- продаж ягнят;
- продаж м’ясної продукції та шкур;
- перегрупування особин різних стад усередині одного фермерського господарства;
- випас хворих овець на загальному пасовищі;
- вивезення корму з ферми, де виявлено епідемію віспи;
- стрижка баранів із подальшим продажем або використанням вовни;
- пити молоко, яке не пройшло процес знезараження;
- продаж живих особин.
Не дозволяється входити на ферму стороннім людям, організовувати ярмарки та виставки. Дозволено відвідування тільки представників ветеринарних дезінфекційних служб.
Овеча віспа є інфекційним і дуже небезпечним захворюванням, при виявленні якого фермер зазнає значних втрат. Важливо своєчасно вживати терапевтичних заходів, відокремлювати хворих особин від здорових і обов’язково дезінфікувати приміщення, інструменти тощо.